Про булінг і анонси

Про булінг і анонси, на які він надихнув Роботою зі школами, концепціями освіти я не працюю з моменту повномасштабного вторгнення, але випадки, які мені приносять і що стались в моїй родині, змушують знову повернути цю тему на порядок денний. Справа в тому, що булінг, як такий, відображає стан суспільства, настрої та основну позицію щодо норм в цьому сіспільстві. Він був задовго до вигаданого слова і залишається незмінною складовою не тільки в Україні, але скрізь за її межами. Я хочу підкреслити сьогодні базові принципи, що унеможливлюють булінг: 1. Включеність вчителів, дорослих і дітей до всього, що відбувається. Тоді є шанс, що ви його хоча б якось помітите. В суспільстві, де жаліють чи звинувачують жертву, тобто мають справу лише з тим, на кого напали, є велика ймовірність агресору "вийти сухим з води". 2. Якщо всі культивують безпорадність або байдужість, під соусом толерантності, то булінг буде квітнути серед дітей і дорослих одночасно. 3. Щоб припинити булінг, потрібно визнати публічно не норму поведінки і сторона-агресор визнає поведінку не нормою публічно, що змушує усіх "мовчазних свідків" вийти з групової гри і унеможливити повторення кимось іншим. 4. Дивитись на дітей і вчителів в школі потрібно не з дитиноцентричної чи з дорослоцентричної позиції, що часто є ЕГОЦЕНТРИЧНИМ в той чи інший бік, бо тоді страждають чи діти чи дорослі від булінгу дітей. Дивитись потрібно з ЛЮДИНОЦЕНТРОВАННОЇ позиції, а ще краще - з людинолюбства. А щоб любити, треба володіти сміливістю говорити правду, не зручне чи красиве, а просто правду. І робити це з любовʼю та вірою в людину. Тоді "непокаране зло" не буде плодитись. Пробачити можна багато разів, але має бути покаяння і рефлексія. Замовчування лише спотворюють реальність. 5. Не відволікатись на ідею, що в конфліктах винні дві сторони. Вона присипляє прагнення розрізнити. Такими є не більше ніж 20% від усіх існуючих конфліктів. А більшість виникають якраз із-за заздрощів, зловживання влади, не бажання змінюватись, втікання від справедливості та із-за простого принципу сили, коли я можу дозволити собі думку забрати у меншого, побити слабшого чи побити разом одного, чи групою принизити. І тоді жертва не має ніяких "карт", як казав вже один політичний класик... Я вже викладала аналіз статті про дослідження булінгу, з тим, що суспільство під тиском зовнішніх негативних повідомлень (а в Україні їх чимало за останні роки), починає підсвідомо знижувати норму насильства і не помічати того, що раніше обурювало. Тобто є ймовірність взагалі підсвідомо дивитись на булінг, як на норму і переконувати себе у цьому. Тобто дорослі в школі можуть банально перестати бити на спалах, бо "не бачать" буквально. А тут, якщо не зупинити на початковій стадії - далі вже низка ситуацій з напруженням зростає в геометричній прогресії. Що зробила я і радила би робити? Я провела відкритий урок вперше дітям віку 11-12, це для мене юна аудиторія. І взяла ідею зародження фашизму як таку, а в групі розібрала експеримент Соломона Аша (конкретно лінк на ютюб): Експеримент Аша: чому ми підкоряємося групі? Може і без спецефектів, але було цікаво, учні були включені і головне збагнули - якщо хоча б один не буде згоден з груповим ображанням/глузуванням/фізичним побиттям.., то можна зупинити взагалі токсичний процес. Сама ідея стати тим одним, хто може змінити весь хід подій, стало дуже мотивуючим. У мене є ще чимало ідей як би можна було серією лекцій змінити світогляд як дітей, так і дорослих, щоб повернути їм відповідальність за спільний простір. Я готова розвивати цю тему, а ви беріть собі до роздумів і дійте кожен на своєму місці. Потрібно повертатись в саме базове - освіту, до дітей і дорослих, де їм зараз разом нелегко. Пізніше я ще напишу про концепцію конфлікту, яка стає популярною на користь Его, а не взаємодії та еволюції кожного. На зараз я вирішила додати в свій календар провести ще одну програму "Розрізнення 1" (15-16 січня 2026), а також оновлений практикум "Життєстійкість" (21-22.02.26).